Ішов дід лісом. Був морозний зимовий ранок, і сніг рипів під ногами. А поруч бігла його собачка. На дідові були теплі вовняні рукавиці. Та раптом одна рукавичка впала в сніг. Хлоп! Дід і не помітив. Іде собі далі: рип, рип.
Аж ось біжить мишка. Понюхала рукавичку та й питає: «Хто, хто в рукавичці живе?» Ніхто не озивається. Тільки вітер тихенько посвистує. «То я тут житиму, — каже мишка. — Я мишка-шкряботушка». Залізла досередини й нашкрябала собі м'яке гніздечко. Як же тепло!
Разом: Гукаймо разом: «Хто, хто в рукавичці живе?»
Стриб-скок! Скаче снігом жабка. «Хто, хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка! А ти хто?» «А я жабка-скрекотушка. Пусти й мене, будь ласка!» «Іди, заходь!» — каже мишка. От уже їх двоє в рукавичці. Жабка аж заскрекотала з радості.
Скік-скік! Прибіг зайчик. «Хто, хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка!» «Я, жабка-скрекотушка! А ти хто?» «А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене, будь ласка!» «Іди, заходь!» Зайчик протиснувся досередини. Його довгі вуха залоскотали жабку, і вона захихотіла.
Топ-топ, тихесенько підійшла лисичка. «Хто, хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка!» «Я, жабка-скрекотушка!» «Я, зайчик-побігайчик! А ти хто?» «А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене, будь ласка!» «Іди, заходь!» Ой, як стало тісно! А лисиччин хвіст так і стирчить надворі.
Разом: А як ти думаєш: хто прийде наступним?
Туп-туп! Вибіг із хащі вовк. «Хто, хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка!» «Я, жабка-скрекотушка!» «Я, зайчик-побігайчик!» «Я, лисичка-сестричка! А ти хто?» «А я вовчик-братик. Пустіть і мене, будь ласка!» «Ну гаразд, заходь!» Усі потіснилися. А шви як заскриплять: скрип-скрип!
Рох-рох! Біжить, сопе кабан. «Хто, хто в рукавичці живе?» «Я, мишка-шкряботушка!» «Я, жабка-скрекотушка!» «Я, зайчик-побігайчик!» «Я, лисичка-сестричка!» «Я, вовчик-братик! А ти хто?» «А я кабан-іклан. Пустіть і мене, будь ласка!» «Та тут і так тісно!» «Якось уміщуся!» І шусть — уже всередині.
Разом: Порохкаймо разом, як кабан: рох-рох!
Туп-туп, трісь! Іде великий ведмідь. «Хто, хто в рукавичці живе?» Усі шестеро разом назвалися. «А ти хто?» «А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене, будь ласка!» «Ой, нас тут і так багато!» «А я тоненько-тоненько вмощуся». Усі глибоко вдихнули, і ведмідь протиснувся досередини. Скрип-скрип, — заскрипіли шви.
Аж тут дід схаменувся: «Ой, а де ж моя рукавичка?» І послав собачку назад. Біжить собачка, нюшить сніг. Аж ось і рукавичка! Ворушиться, скрипить! «Гав, гав!» — загавкала собачка. Гоп! Усі так і висипалися в сніг. Засміялися та й побігли додому, кожен у свій бік. І ніхто не забився.
Дід підняв свою рукавичку. Вона була ще тепла від усіх гостей. Мишка заснула в нірці, жабка — в мулі, зайчик — у ямці. Лисичка спала у своїй норі, вовчик — у хащі. Кабан ліг у листя, а ведмідь — у барлозі. А дід сидів біля печі. Рукавичка сохла. А надворі тихо падав сніг.